[*Альтаир*]

З книги В. Шовкошитного "Шлях просвітлення"

Характерників відбирали із сотень і сотень здібних молодих козаків, вони проходили спеціальну, доволі сувору, підготовку, яка навчала їх «входити у тінь» - входити у змінений стан свідомості, коли відкривається бачення і надздібності, якими вони володіли досконало.

Довгий час архів характерників зберігався у шкільній бібліотеці села Калеберда, поблизу Кременчука, а сьогодні він перевезений до Києва. Судячи з публікацій цей архів ще не досліджений у повній мірі, бо за тими старими папірцями криються знання, які прийшли до нас ще з часів Трипільської цивілізації. Тобто, простір для досліджень у тих записах відкривається неймовірний. Головне, що ті записи хоч якось збереглися, прийде черга і до них.

Що цікаво, коли підступно ліквідувала Катерина Друга Військо Запорізьке, то характерники нікуди з України не пішли, а лишилися жити у Дніпровських плавнях, на своїх хуторах, довкола яких і до сьогодні стоїть змінений простір, який робить таке поселення невидимим. Із цих «відставних» характерників утворилися потім легендарні козаки-Мамаї, які періодично шарпали чергових загарбників, змушуючи їх поважати місцеві традиції і звичаї. От чому, виступаючи у ролі народного месника, козаки-Мамаї були такими популярними у наших прадідів. Двері кожної хати прикрашав образ козака-Мамая, як оберіг оселі. Це те саме, що й сьогодні, коли на дверях офісу чи крамниці висить табличка «Об'єкт знаходиться під охороною МВС».

Характерники були не тільки відчайдухами-рубаками, а ще й носіями знань військового мистецтва, цілительства, Законів Природи, традицій народу, що сягала доби волхвів. Вони користувалися абсолютним авторитетом і повагою серед братчиків, бо таки було за що їх поважати! Всім відома історія характерника Івана Сірка, який виграв понад 50 битв, а після своєї смерті заповів запоріжцям брати у бойові походи кисть своєї правої руки. Наші з вами сучасники навіть могилу Сірка затопили черговим водосховищем, яке спотворило наш красень - Славутич, перетворивши його на помийницю. На могилі ж характерника можна було б реально зцілювати і виховувати патріотами своєї землі цілі покоління українців, а ми шукаємо собі кумирів у дурнуватих голлівудських бойовиках, або сучасній російській «чорнусі».

Сьогодні віднайдене одне місце поховання трьох характерників, яке розташоване у Ботанічному саду Києва, поблизу Видубецького монастиря. Там такий потужний енергетичний канал, що людина може зцілитися, доторкнувшись до пам'ятного знаку, практично від будь-якої хвороби, саме там проходить посвята у характерники наших учнів, після якої вони декілька днів землі під ногами не відчувають. А наші, набридлі всім, політики шукають майже два десятки років українську національну ідею і ніяк її бідну не знайдуть, а вона нікуди не ховалася, вона завжди була поряд і полягає в тому, що з натовпу потрібно робити Українців - синів і дочок своєї Землі. Бо не буде Українців з великої букви, не буде й української національної ідеї, не буде й самої України - це вже проходили...

Головне, про що я тут намагаюся сказати, це те, що характерницьке знання базувалося на суто українському підґрунті, на традиційній етнічній культурі, яка давним-давно віднайшла способи захисту від блукання розуму і зафіксувала ці знання у вибіркових формах своїх вишиванок, у народних пісня і переказах. Ці знання допомагали нашим предкам зберігати свою самість, тримати свою Душу у рівновазі, не дивлячись на вороже оточення і лиху долю, надавали їм наснаги жити у гармонії із цілим світом, не втрачаючи веселої вдачі й співучості.

Побратими характерники своїм прикладом довели, що люди на своїй святій землі, можуть творити дива, незалежно від зовнішніх обставин, що жити можна яскраво, наповнено, а не стогнати і плакатись щомиті, що людина - це Бог, який клеїть дурня. Пора нам навчитися користуватися своєю унікальною спадщиною, пора нам навчитися жити сьогодні, бути щасливими, усвідомлюючи, що життя - це подарунок Бога!

Характерники лишили нам свої знамениті десять правил Характерника, вони лишили нам своє Біле плесо, де вони лікувалися від ран і змивали з себе смерть. Якщо хочете зрозуміти, що таке Біле плесо, то зайдіть до музею «козацької слави» у місті Переяслав-Хмельницькому, де у другій залі висить картина унікального автора В. Завгороднього. Постійте біля неї і ви відчуєте, якої сили енергія лине з відти. Весь музей складається із робіт цього автора, які він подарував музею. Я низько вклоняюся цій поважній людині за її творчість і талант, за його патріотизм. Приведіть сюди своїх дітей, щоб вони не росли безбатченками, щоб не зависали у комп'ютерних мережах, а йшли до бібліотек і цікавилися, а що ж було до них у нашій історії. Ну, не з телепузиків же все починалося, їй Богу!

Ми представники унікального автохтонного народу, який живе на своїй землі тисячі років, у горнилі віків ми пройшли таку закалку, яка й не снилася жодному іншому етносу, то вже пора якось себе усвідомити та позбавитися від комплексу меншовартості. Наш народ звик слідувати Істині, бо це є ознакою його зрілості, правда життя стала його основою, на ній базуються всі наші звичаї і традиції. До речі, характерники були тільки в нашій історії - це суто українське надбання, наш природній архетип, так би мовити, наш спосіб сходження до вищих станів свідомості.

Психофізичний стан, якого набували воїни-характерники, суттєво відрізнявся від стану пересічної людини або простого козака і мав назву - характерність. Навіть зовні характерники виділялися серед інших побратимів своїм вишуканим вбранням, неймовірної краси і масті кіньми та манерою поведінки: характерниками вони були у всьому.