Дорога додому – чи рання, чи пізня...
Минути ріку. На ріці – перевізник.
Спитає тебе: "Що ховаєш у серці?"
Спитає ледь чутно: "Що в серці на денці?"
Ти спинишся, глянеш у серце своє –
там жінка змію з рукава дістає
і над головою здіймає: "Лети!..."
Крилата змія розмикає світи –
І линуть на землю дощі голубі.
"Звершається", – скаже та жінка собі.
Ти глянеш пильніше, пильніше ти глянеш,
а серця немає.
Лиш сивим туманом дорога закутана мчить до ріки,
а понад дорогою – сиві жінки,
і кожна несе на руках дитиня,
а сивий туман тих жінок підганя...
І ти разом з ними, і ти разом з ними...
Стоїть перевізник,
очима сумними дорогу додому тобі відмикає.
Із пригорщі в пригорщі сіль пересипає...
Н. Поклад