Мине вісімнадцять років. Якось уранці
ми вийдемо з дому, я сягатиму твого плеча.
А наразі ми не знайомі з тобою, хоча
кілька місяців вже нерозлучні в буквальнім сенсі.
Мій погляд вбирає для тебе квітневі поля,
танець метелика над водоймою, тріумф вишні.
Так мудро і лагідно якір мого корабля
у гавані материнства опускає Всевишній.
Г.Петросаняк